— А де ти була вчора ввечері?

— Хлопець перед втечею написав листа. Він попросив передати його адресатові. Якомусь професорові Голубу.

Фреді підскочив немов ужалений.

— Кому? — перепитав він, витріщивши на дівчину очі.

— Професорові Голубу.

— Хлопець знайомий з ним?

— Здається, він був його помічником.

— До біса! — вигукнув Фреді і заходився страшенно лаятися. — Ми дали величезного маху! Страшенна помилка. Не слід було його посилати.

— Фреді, я не знала…

Чоловік мовчав. Через деякий час він озвався:

— Ми підкинули отцю Палу золотий мішок. Цього хлопчину треба якимсь чином повернути.

Єва нічого не розуміла.

— Фреді, не сердься. Я ж виконувала твої вказівки.

— Я не серджусь, але тепер не заважай мені думати.

Дівчина не знала, що Фреді працює на дві великі держави, що він підкидає отцю Палу лише крихти, а великі, серйозні матеріали продає за фунти. Долар для нього тільки побічний заробіток. Учора він дістав наказ будь-що роздобути матеріали дослідів професора Голуба. Це стало його основним завданням. Виконання цього завдання було в його руках, і він так легковажно віддав хлопця отцю Палу. Що скажуть його хазяї, коли довідаються про це?

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Стомлений Іштван сидів у добре обставленій приймальні. Лакей з похмурим виразом обличчя іноді заглядав у приміщення, вдаючи, що в нього там якась справа, але хлопець відчував, що той стежить за ним.

Нічний перехід, переживання останніх кількох годин змучили його, але тепер він уже був спокійний — небезпека лишилася позаду. Ось він і в іншому світі. В світі, про який там, вдома, дехто нашіптував, що це світ волі й справжньої демократії, світ, де можна жити без страху. Коли машина пересікла кордон радянської зони, Іштван широко розкритими очима розглядав поля, що пролягали вздовж дороги. Вдивлявся в них, вишукував чуже, австрійське, але гнучкі тополі обабіч дороги були такі самі, як і вдома. Поля блищали від дощу так само, як домашні лани. Все було таке ж, як і на батьківщині.

Він глянув у вікно вілли. Висока, поросла плющем кам'яна стіна закривала краєвид. Дерева в саду гнулись під натиском західного вітру. В кінці двору Іштван побачив тенісний майданчик. На землі, вкритій червоним шлаком, стояли калюжі води. Вздовж тенісного корту протяглась бетонована доріжка. Вона вела в гараж. Обабіч доріжки були клумби. Мокрі кущі принишкли над зеленими газонами. Вітер шарпав, рвав, шматував їх.

Камін у приймальній заколисуюче виспівував. Червоні язики полум'я кружляли в дикому танці, кидаючи на залізні грати каміна руді блискітки.

Іштвана зморило приємне тепло, завивання вітру, потріскування вогню в каміні. Він задрімав. Перед ним пройшла ціла галерея облич: сумовита блондинка Шоні, професор Голуб з його по-дитячому блискучими очима, пані Магда з стурбованим поглядом, струнка гнучка Естер з густим каштановим волоссям. Він думав про Майю, силкувався згадати її, але вона щоразу з'являлася в образі Естер.

Хтось торкнувся його плеча. Хлопець здригнувся, перед ним стояв лакей.

Іштван підвівся, поправив на собі одяг і пішов слідом за лакеєм. Той відчинив двері, Іштван переступив поріг. За різьбленим письмовим столом сидів повновидий молодий блондин у сутані, в окулярах з золотою оправою. Його обличчя було коричневе, ніби засмагле на сонці.

— Слава Ісусу Христу, — привітався хлопець.

— На віки слава… — відповів ксьондз. — Сідайте, будь ласка.

Іштван сів на стілець і непомітно оглянув приміщення. Стіни були облицьовані в зріст людини полірованим дубом. Над столом висів чорний хрест з ебенового дерева, навпроти вікна — зображення Христа в терновому вінку. Під ним величезна книжкова шафа, на ній — квіти. Кожен вільний куток кімнати був зайнятий квітами. Перед каміном — низенький столик і три крісла, обтягнуті темно-червоним бархатом. Біля вхідних дверей — срібна чаша з свяченою водою.

— Мені потрібен отець Пал, — озвався Іштван тихо.

— Це я.

— Мене послала до вас Єва Шоні. Вона попросила передати цей значок.

Він витяг із лацкана піджака значок і передав його отцю Палу. Обличчя священика засяяло:

— Єва? Як живе моя маленька двоюрідна сестричка?

— Дуже сумує останнім часом.

Лице отця Пала спохмурніло.

— Так. Нелегке життя за залізною завісою. Та сподіваємось, що це триватиме недовго. Не забудьте, сину мій, що за кожною зимою настає літо.

— Так, превелебний отче.

— Ну, сину мій, розповідайте, з якою метою прийшли.

Іштван почав говорити. Розповів причини своєї втечі, передав свою розмову з Євою.

— Єва сказала, що тут я зможу продовжувати навчання. Я хочу бути лікарем.

Отець Пал уважно слухав хлопця. Його обличчя було нерухоме і не виказувало думок.

— Так, — протягнув він замислено. — Ви правильно вчинили, сину мій. Наша організація — завдяки вільним народам — існує для того, щоб допомогти молоді, яка страждає під комуністичним гнітом. Якими мовами володієте, сину мій?

— Тільки німецькою, — одказав Іштван.

— Нічого. Незабаром вивчите ще й інші мови. — Він трохи помовчав. — Якщо я не помилився, ви тільки що сказали, що були асистентом професора Голуба. Так?

— Так, — відповів хлопець.

— Голуб, Голуб, цього прізвища я не чув, — уголос розмірковував отець Пал. Він ледве стримував хвилювання, що охопило його, коли Іштван назвав ім'я вченого. — Він викладає в університеті?

— Так, але працює вдома. — Хлопець збентежено замовк.

— Ви хотіли щось додати, правда? — люб'язно спитав священик.

— Я хотів сказати, що… — белькотів хлопець, — що вдома, в лабораторії, він проводить різні досліди.

— Розумію, сину мій. — Отець Пал підвівся. Хлопець теж. — Поки що, сину мій, ви залишитеся тут. Йоган покаже вам вашу кімнату. А втім, коли у вас є де жити, будь ласка, ми не чинимо вам перепон.

— Ні, превелебний отче, мені нікуди йти, — озвався швидко Іштван.

— В такому разі залишайтесь тут. Прийміть ванну, відпочиньте, виспіться. Я дам вам папір. Прошу вас написати докладну автобіографію. Це потрібно для прийому в університет. Тим часом я дістану необхідні документи. Гроші у вас є?

— Нема, — ослаблим голосом відповів хлопець.

— Я добуду для вас, і від місії костюм, бо у вас жахливий вигляд. На жаль, сину мій, ми зможемо послати вас лише в один з американських університетів, бо контингенти університетів інших країн уже заповнені на два роки вперед.

— Мені однаково, превелебний отче. Тільки б міг змогу вчитися. Скажіть, будь ласка, за який час вирішиться питання мого прийому? — спитав схвильовано хлопець.

— Коли все піде гладко, через тиждень будете в Америці, — одказав отець Пал. Він подзвонив. У дверях з'явився Йоганн. Священик німецькою мовою віддав розпорядження.

— Яволь ^[7] , — нахилив голову Йоганн.

Потім звернувся до хлопця.

— Bitte, kommen sie mit mir ^[8] , — сказав він байдужим голосом.

Іштван вклонився, священик поблажливо махнув йому на прощання рукою. Хлопець пішов за Йоганном.

Коли двері зачинилися, отець Пал підійшов до хреста і натиснув на один з виступів різьбленого візерунка. Дубове перекриття беззвучно розступилося, відкривши невеликий отвір. Нахиливши голову, священик пройшов у сусіднє приміщення. Отвір знову зімкнувся.

— Вдався запис? — сміючись спитав він юнака, який схилився над магнітофоном.

— Чудово.

— А зйомки теж?

— І зйомки. Гері вже проявляє їх. Отче, — звернувся до священика молодик, — ця Єва варта золота.

— Авжеж, Клерк, — засміявся Пал Діосегі і скинув сутану. — Нудна ця роль священика, — промовив він, — іноді ледве стримую сміх.

— Це була твоя ідея, — одказав капітан Клерк, — але вона цілком виправдала себе. Гадаю, що старий Донован буде в захваті, коли довідається, хто потрапив до ваших тенет. Я міг сподіватися на все, крім того, що в наші лабети попаде перший помічник професора Голуба.